Петриківський розпис - символ Дніпропетровщини

 

Петриківський розпис - символ Дніпропетровщини

Співуча, чутлива душа українського народу найяскравіше відбивається у мистецтві народного розпису. Хати розписували там, де вони були вибілені, готові до розпису. У Карпатах та на Поліссі такого не зустрінеш — там хати рублені з дерева, тому й нема на чому писати. А ось Хмельниччина, Катеринославщина, Полтавщина — тут мистецтво розпису хат розквітло багатим цвітом. А ще цікаво, що розписи навіть сусідніх сіл відрізнялися, мали якісь особливості суміші фарб, манери писання квіток, дерев тварин. Крім того, українець просто не міг не розмалювати все навколо себе, весь світ зробити цікавим, яскравим, сонячним. Усюди розмальовували дерев’яний посуд — тарілки, кухлі, меблі — мисники, полиці, весільні скрині, вози, сани, кінські дуги, малювали на папері. Петриківська майстриня Тетяна Пата розмальовувала навіть барабани віялок!

Село Петриківка, в якому малювала майстриня, відоме всьому світові. Реліктове село, в якому збереглися майже всі види декоративно-прикладної ф творчості. Тут займалися усіма видами розпису, місцеві народні художники малювали олійними фарбами чудові народні картинки — такі можна побачити тільки у музеях та альбомах старовинного мистецтва. А тут своє, народне, живе! «Весілля», «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник», «Цигани», «Побачення біля криниці»… Раніше такі картинки прикрашали кожну селянську хату.

Цілими лантухами виносили петриківчани на ринок свої яскраві мальовки на папері, особливо перед великими святами, коли білять хати. Усі кольори райдуги тріпотять на цих чарівних папірцях — квіти, орнаментальні фризи, довгі зубчасті «лиштви» для оздоблення поперечних дощок стелі. Хати жителів Петриківки — музей народного мистецтва, який живе своїм життям. Розмаїття квітів, ягід, листочків захоплює, тягне роздивлятися й роздивлятися. Мов у райському садку сидиш — нащо кудись йти?

Петриківці привчають дітей до малювання змалку, передаючи свої особливі технічні засоби, секрети малювання. Майстриня Параска Павленко малою малювала зелені листочки й стебла, її старша сестра Віра — квіти, менша, Галя, писала сині ягоди винограду. В їхній сім’ї малювали всі. Фарби купували або готували самостійно. Коли не залишалося купованої зеленої фарби, робили її з молодого зеленого жита. Розтирали його, сік розмішували з жовтком то й діставали гарну зелену фарбу. Саморобна яєчна темпера була основою фарб петриківчан.

А яке ж цікаве приладдя для розпису! Пензлики роблять самі майстри з котячого хутра, вистриженого з грудей. Рослинні орнаменти легко лягають на білий папір. Життєрадісні, лагідні петриківські розписи милують зір, дарують життю яскравість. Мазки кладуть не щільно, між ними має проглядати біле тло, тоді розпис буде мережаний, прозорий, легкий. Фарби беруть чисті, ніколи не змішують — синя, червона, малинова, зелена, жовта… Ритмічні мазки формують тільця пташок, передають відчуття польоту, рухи крилець, навіть повітря навколо. Колорит петриківських творів завжди чистий, прозорий, ніби освітлений променями сонця.

В кожної петриківської майстрині свої улюблені сюжети. У Надії Білокінь — цибульки, двоколірні «яблучка», кетяги калини, грона винограду. У Параски Павленко — пташки, квіти… Дивлячись на твори петриківського розпису, не перестаєш захоплюватися життєдайними силами українського народу, його невгамовним потягом до творчості й крас

Співуча, чутлива душа українського народу найяскравіше відбивається у мистецтві народного розпису. Хати розписували там, де вони були вибілені, готові до розпису. У Карпатах та на Поліссі такого не зустрінеш — там хати рублені з дерева, тому й нема на чому писати. А ось Хмельниччина, Катеринославщина, Полтавщина — тут мистецтво розпису хат розквітло багатим цвітом. А ще цікаво, що розписи навіть сусідніх сіл відрізнялися, мали якісь особливості суміші фарб, манери писання квіток, дерев тварин. Крім того, українець просто не міг не розмалювати все навколо себе, весь світ зробити цікавим, яскравим, сонячним. Усюди розмальовували дерев’яний посуд — тарілки, кухлі, меблі — мисники, полиці, весільні скрині, вози, сани, кінські дуги, малювали на папері. Петриківська майстриня Тетяна Пата розмальовувала навіть барабани віялок!

 Село Петриківка, в якому малювала майстриня, відоме всьому світові. Реліктове село, в якому збереглися майже всі види декоративно-прикладної в творчості. Тут займалися усіма видами розпису, місцеві народні художники малювали олійними фарбами чудові народні картинки — такі можна побачити тільки у музеях та альбомах старовинного мистецтва. А тут своє, народне, живе! «Весілля», «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник», «Цигани», «Побачення біля криниці»… Раніше такі картинки прикрашали кожну селянську хату.

 Цілими лантухами виносили петриківчани на ринок свої яскраві мальовки на папері, особливо перед великими святами, коли білять хати. Усі кольори райдуги тріпотять на цих чарівних папірцях — квіти, орнаментальні фризи, довгі зубчасті «лиштви» для оздоблення поперечних дощок стелі. Хати жителів Петриківки — музей народного мистецтва, який живе своїм життям. Розмаїття квітів, ягід, листочків захоплює, тягне роздивлятися й роздивлятися. Мов у райському садку сидиш — нащо кудись йти?

 Петриківці привчають дітей до малювання змалку, передаючи свої особливі технічні засоби, секрети малювання. Майстриня Параска Павленко малою малювала зелені листочки й стебла, її старша сестра Віра — квіти, менша, Галя, писала сині ягоди винограду. В їхній сім’ї малювали всі. Фарби купували або готували самостійно. Коли не залишалося купованої зеленої фарби, робили її з молодого зеленого жита. Розтирали його, сік розмішували з жовтком то й діставали гарну зелену фарбу. Саморобна яєчна темпера була основою фарб петриківчан.

 А яке ж цікаве приладдя для розпису! Пензлики роблять самі майстри з котячого хутра, вистриженого з грудей. Рослинні орнаменти легко лягають на білий папір. Життєрадісні, лагідні петриківські розписи милують зір, дарують життю яскравість. Мазки кладуть не щільно, між ними має проглядати біле тло, тоді розпис буде мережаний, прозорий, легкий. Фарби беруть чисті, ніколи не змішують — синя, червона, малинова, зелена, жовта… Ритмічні мазки формують тільця пташок, передають відчуття польоту, рухи крилець, навіть повітря навколо. Колорит петриківських творів завжди чистий, прозорий, ніби освітлений променями сонця.

 В кожної петриківської майстрині свої улюблені сюжети. У Надії Білокінь — цибульки, двоколірні «яблучка», кетяги калини, грона винограду. У Параски Павленко — пташки, квіти… Дивлячись на твори петриківського розпису, не перестаєш захоплюватися життєдайними силами українського народу, його невгамовним потягом до творчості й краси.
 

 

     

 
 
 

Руденко Тетяна Миколаївна навчає своїх маленьких вихованців техніці петриківського розпису

 

                                   

         

 

Руденко Тетяна Миколаївна ознаймолює дітей зі смисловими ознаками народного розпису, які є частиною фольклорно-обрядового розуміння дійсності природи космологічних уявлень нашого народу.                       

 

 

Петриківка підкорює серця

5 грудня 2016 року виповнилося три роки відколи Петриківський розпис отримав світове визнання. З поміж восьмиста претендентів із понад ста країн на звання нематеріальної культурної спадщини людства, комітет ЮНЕСКО надав перевагу саме Петриківці. Обійшовши «аргентинське танго», вона стала першим в історії нашої країни культурним надбанням, що має такий статус. 
Осторонь цієї події не залишився і Покров. На запрошення депутата обласної ради Марини Петросянц з майстер-класами до міста завітали художниці Центру народної творчості «Дивокрай». 

Разом з колективом дитячого садка № 21  де Петриківка в особливій шані, гостей зустрічали заступник міського голови Наталія Бондаренко та начальник управління освіти Галина Рубаха. 
Розповідаючи дошкільнятам простими словами про глибинну сутність Петриківського розпису, де людина є лише часткою всесвіту на рівні із зображуваною квіткою-цибулькою, калиною, листочком, про символи-обереги, мазки – краплинки та пензлики – "кошачки", майстрині помічали обізнаність діток. І це не дивно. У дитячому садку художньо- естетичного спрямування у якості арт-терапії вдаються до петриківської техніки, яка з давніх-давен уособлює одвічне шукання вселенської гармонії і краси, про її психокоректуючу дію говорять і сучасні фахівці. 

У звичній обстановці арт-студії, дітки занурювали пензлик в один колір фарби, на кінчик наносили інший, потім старанно виводили орнамент на мальовці. 


Цікаво, що однаковий сюжет, у кожного виходив різний, проявляючи особистість його творця. Загальна атмосфера не залишала сумніву щодо благотворного впливу унікального мистецтва на емоційний стан. Крім естетичного задоволення, гарного настрою, почуття гордості за унікальність свого регіону маленькі митці з дитячого садочку отримали цукерки. Завершуючи зустріч, Марина Петросянц пригостила дітей новорічними пакунками, нагадавши про наближення улюбленого свята – Дня Святого Миколая.